2 Разве так справедливо вы судите, сильные мира?
2 Убеждая, на подиум встав, что всегда беспристрастны.
3 В вашем сердце гнездо себе свили иные кумиры,
3 Ваши замыслы - путь преступления, чувства - опасны.
4 С самых юных ногтей вы уже отступили от Бога,
4,5 Вы беспутны, вы сеете ложь, ядовитые кобры,
5 Как заткнувшая уши змея, вы не слышите рога
6 Заклинателя змей, Чародея, на небе который.
7 Сокрушит вас Господь, удалит ядовитые зубы,
8 Вы растаете и утечете, как вешние воды.
8 Лопнут луков тетивы от несправедливой натуги,
8 И сломаются стрелы, куда ваши силы уходят?
9 Вы иссохните, будто улитка слепая на солнце,
9 Не увидите света, как первенец мертворожденный.
10 Из котлов воздаяния вас разнесет во все стороны,
10 Прежде чем раскалятся котлы от горящего терна.
11 Будет трудно на землю ступить, не запачкавшись кровью,
11 Когда праведный выйдет навстречу любимому Богу,
12 И воскликнет, что есть в небесах Тот, кто судит земное,
12 Вездесущий, кто выше, чем грешник сидящий на троне.
ФОТО: ЗОЛОТАЯ КОБРА - СИМВОЛ ВЛАСТИ ЛЮБОГО ЕГИПЕТСКОГО ФАРАОНА.
(В тексте содержится намек именно на этот символ царской власти)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
